КОЗАЦЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІЙНИ 1652–1653 рр. В ОЦІНКАХ ПОЛЬСЬКИХ ІСТОРИКІВ КІНЦЯ ХІХ ст. – 1939 р.

Анотація

Анотація. Мета дослідження полягає у вивченні зображення подій козацько-польської війни 1652–1653 рр. у працях польських істориків кінця ХІХ ст. – 1939 р., а зокрема, битв під Батогом та Жванцем, Жванецького мирного договору. З’ясувати особливості наукових підходів та інтерпретацій дослідниками історичних подій і впливів на них інтелектуального дискурсу епохи, у якій жили та працювали науковці. Виявити специфіку інтерпретацій вченими фактів минулого через призму їх політичних симпатій та приналежності до різноманітних історичних шкіл й напрямів. Проаналізувати різноплановість підходів науковців до причин та наслідків битв, спроб налагодження порозуміння між сторонами конфлікту. Розглянути загальні оцінки істориками значимості подій 1652–1653 рр. у долі польського та українського народів.

Методологія дослідження спирається на загальнонаукові принципи історизму, об’єктивізму, наукового плюралізму, системності та опори на історичні джерела. У роботі застосовувались як загальнонаукові (аналізу, синтезу, індукції та дедукції, порівняння), так і спеціально-історичні методи: історико-генетичний, історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, історико-системний та ін.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що у ньому на основі значного комплексу історіографічних джерел уперше було системно вивчено образ подій польсько-козацьких воєн 1652– 1653 рр. у польській історіографії кінця ХІХ ст. – 1939 р. Досліджено особливості ідейних впливів політичних концепцій та історичних шкіл на оцінки польськими вченими битв під Батогом та Жванцем, Жванецького мирного договору.

Висновки. Польські історики кінця ХІХ ст. – 1939 р. бачили причину нової польсько-козацької війни 1652 р. у неврегульованості конфлікту під час Берестецької кампанії, коли військова перемога коронних армій була змарнована через шляхетську анархію та поступливість польських командирів під час переговорів під Білою Церквою. Дослідники вважали, що важке становище Б. Хмельницького після поразки 1651 р. штовхало його до розв’язання нового витка війни. Саму битву під Батогом учені експонували як одну із найбільших національних трагедій польського народу й описували ці події у міфологізованих образах. Особливий акцент робився на зображенні страти козаками й татарами полонених польських воїнів, де підкреслювалася варварська сутність козацтва. Саму ж поразку коронних військ науковці бачили свідченням проблем суспільства Речі Посполитої, у якому панувала шляхетська анархія. Для польських вчених битва під Батогом стала символом переходу польсько-українського протистояння на новий етап, що вирізнявся особливою непримиренністю сторін, та була наріжною у руйнуванні давнього братерства обох народів. У кривавому фіналі кампанії 1652 р. науковці вбачали причину укладення українсько-московського порозуміння 1654 р., адже після битви під Батогом мирне врегулювання відносин між Річчю Посполитою та козацтвом було уже неможливим.

Жванецьку кампанію 1653 р. багато польських істориків розглядали у контексті походів коронних та козацьких військ у Молдавію й бачили у ній їх фінал. В оцінках значення битви під Жванцем польські дослідники схилялись до визначення її як безперспективного вимушеного зіткнення ворогуючих сторін, що були свідомі своїх марних шансів на остаточну перемогу у цьому збройному протистоянні. Таким чином, вчені бачили Жванецьку кампанію як невдалу для обох сторін конфлікту, яка лише посилила виснаження їх людських та матеріальних ресурсів. Подібно науковці розглядали і Жванецький мирний договір як лише тимчасову домовленість, що слугувала для призупинення військової кампанії 1653 р. та не мала жодних перспектив продовження для справжнього врегулювання суперечностей між українським та польським народами. Для короля Яна Казимира договір, на думку вчених, був вимушений домовленостями із татарами, натомість для Б. Хмельницького угода була фіктивною через його уже досягнуте порозуміння із Москвою. Історики акцентували увагу на поступовому посиленні протягом 1652–1653 рр. ролі Кримського хана як арбітра у відносинах між Річчю Посполитою та українським козацтвом, зростанню його ролі у геополітичній системі Центральної та Східної Європи.