СТАВЛЕННЯ ЄПИСКОПА ГРИГОРІЯ ХОМИШИНА ДО ІДЕОЛОГІЇ І ПРАКТИКИ УКРАЇНСЬКОГО РАДИКАЛЬНОГО НАЦІОНАЛІЗМУ у 1920–1930 рр.

Анотація

Анотація. Мета дослідження. У статті проаналізовано ставлення Г. Хомишина до ідейно-організаційної діяльності націоналістичного руху в суспільно-політичному контексті міжвоєнної Галичини. Методологія дослідження базується на принципах історизму, науковості, верифікації, достовірності, системності, об’єктивності та неупередженості, логічності. Застосовано комплексний і критичний підходи до використання історіографічного та джерельного матеріалу, описовий, хронологічний, структурно-системний та структурно-аналітичний методи. Наукова новизна статті полягає у тому, що вперше у сучасній українській історіографії на основі введення до наукового обігу нових джерельних матеріалів, нової інтерпретації як уже відомих, так і нововиявлених фактів проаналізовано позицію єпископа Г. Хомишина щодо ідеології українського націоналізму та його позицію стосовно ідеологічної сумісності націоналізму з католицьким консервативним світобаченням та методів діяльності ОУН. Особливу увагу приділено аналізу праці Г. Хомишина «Українська проблєма», яка висвітлює значний обсяг проблемних питань, які постали перед українським суспільством на початку 1930-х рр. Висновки. У статті продемонстровано, що погляди Г. Хомишина були консервативними та такими, що намагалися поширити вплив ГКЦ на різні сфери життя суспільства, зокрема на політику. Українські націоналісти стверджували, що тільки нація та її провідники визначають, які цінності, моральні норми є прийнятні. На противагу цьому, Г. Хомишин називав неможливим підкорення духовенства націоналістичним ідеям. На відміну від митрополита А. Шептицького, єпископ Г. Хомишин детальніше досліджує позицію націоналістів, вважаючи недопустимою діяльність організацій, що базувалися на націоналістичній ідеології. Такі організації, на його думку, сповідували язичницькі, дохристиянські цінності. Єпископ відкидав не лише інтегральний націоналізм, а й будь-який національно-політичний рух, що не був лояльним до влади і не підкорявся беззастережно авторитетові Церкви та традиційної релігії. Одну з найбільших небезпек єпископ Г. Хомишин вбачав у тому, що за умови домінування таких поглядів католицька церква втратить свій авторитет і своє місце в суспільстві. Єпископ Г. Хомишин висловлював лояльну позицію щодо Польської держави, вважав, що українці мали здобувати свою незалежність за декілька етапів. На першому слід було обмежитися автономією у складі Польської держави. Станіславівський єпископ досить часто акцентував увагу на польсько-українському порозумінні, що суперечило політичним поглядам та планам ОУН. Політична складова конфлікту між Г. Хомишиним та ОУН вилилася у взаємні звинувачення. Натомість Г. Хомишин звертав значну увагу на нагальні суспільно-побутові проблеми співжиття українців та поляків, а проблему створення незалежної Української держави розглядав у віддаленій перспективі.