НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНИЙ РУХ В УРСР ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 1970-Х – ПОЧАТКУ 1990-Х РОКІВ ТА ВНЕСОК У НЬОГО ЯРОСЛАВА ЛЕСІВА
DOI:
https://doi.org/10.24919/3083-6158.17/59.19Ключові слова:
національно-патріотичний рух, правозахисний рух, дисидент, третій покіс, Українська Гельсінська група, Українська Гельсінська спілка, Комітет захисту Української католицької церкви, Ярослав Лесів.Анотація
Анотація. Метою статті є охарактеризування національно-патріотичного руху в УРСР другої половини 1970-х – початку 1990-х років та визначення внеску в нього Ярослава Лесіва. Методологія ґрунтується на принципах історизму, науковості, системності. Під час проведення дослідження застосовувались загальнонаукові (аналіз і синтез, індукція й дедукція, абстрагування) та конкретні наукові (критичний, історико-генетичний, історико-системний) методи. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні твердження, що 1979 року в УРСР розгорнулася третя хвиля масових затримань діячів антирежимного руху або третій покіс дисидентів, який особливо торкнувся гельсінців, зокрема Ярослава Лесіва (1945–1991), та зводився до арештів і засуджень за вигаданими, сфабрикованими звинуваченнями. Висновки. У другій половині 1970-х – на початку 1990-х років національно-патріотичний рух в Україні був тісно пов’язаний з правозахисним рухом – складовою частиною дисидентського руху, зосередженою передусім на захисті прав і свобод громадян, гарантованих Конституціями СРСР та УРСР. Значну вагу в ньому мав Я. Лесів. З 1979 року він став членом Української Гельсінської групи. Підписав низку меморандумів про порушення прав конкретних людей. У 1988 році приєднався до Української Гельсінської спілки, яка повела боротьбу за державну самостійність України. У заявах до органів радянської влади порушував питання фабрикації карних або політичних справ. Як член Комітету захисту Української католицької церкви Я. Лесів відіграв ключову роль у її виході з підпілля. Саме 2025 року виповнюється 35 років з часу ухвалення акта про легалізацію Української греко-католицької церкви та 80 років з дня народження отця-правозахисника.
Посилання
Алексєєва, Л. (1992). Історія інакомислення в СРСР. Вільнюс – Москва.
Бажан, О. (2011). Правозахисний рух в УРСР в 1960 – 1980-ті роки. Взято 19 січня 2025 року з https://surl.li/azrxjf.
Бажан, О. (1999). Українська Гельсінська група: легальна форма протистояння тоталітарному режимові в УРСР. Наукові записки національного університету «Києво-Могилянська академія», т. 14: історія.
Гель, І. (2013). Виклик системі: український визвольний рух другої половини ХХ століття. Львів.
Дубас, Ю., Зайцев, Ю. (упоряд.). (2000). Український Національний Фронт: дослідження, документи, матеріали. Львів.
Захаров, Б. (2003). Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956–1987). Харків.
Захаров, Є., Овсієнко, В. (упоряд.). (2006). Міжнародний біографічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР, т. 1, Україна, ч. 1. Харків.
Захаров, Є., Овсієнко, В. (упоряд.). (2006). Міжнародний біографічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР, т. 1, Україна, ч. 2. Харків.
Захаров, Є., Овсієнко, В. (упоряд.). (2016). Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінських угод: у 4 т., т. 1. Особистості. Харків.
Зінкевич, О. (ред.) (2010). Рух опору в Україні, 1960–1990. Енциклопедичний довідник. Київ.
Зінькевич, О. (упоряд.). (1983). Українська Гельсінкська Група. 1978–1982: документи і матеріали. Торонто – Балтимор.
Іванишин, М. (2019). Як Українська Греко-Католицька Церква з підпілля виходила (відео). Взято 25 вересня 2021 року з https://surl.li/fakbnl.
Карасик, С. (2005). Лесів Ярослав Васильови. Взято 2 жовтня 2022 р. з http://museum.khpg.org/1113914508.
Кобута, Л., Кобута, С. (2019). Громадсько-політична діяльність українського дисидента Ярослава Лесіва. Вісник Прикарпатського університету. Політологія, вип. 13.
Курс. (2016). На Долинщині освятили храм Введення Пречистої Діви Марії. Фото. Взято 2 жовтня 2022 року з https://surl.li/qoxmuf.
Марчук, В., Максимець, Б. (2022). Я. Лесів: життєвий шлях дисидента, релігійного діяча, борця за незалежну Україну. Український історичний журнал, ч. 1.
Овсієнко, В. (2018). Світло людей: мемуари та публіцистика, вид. 2-ге, переробл. і доп. Київ.
Овсієнко, В. (2002). У них не було ілюзій – вони свідомо йшли на Голгофу. Вітчизна, № 3–4.
Овсієнко, В. (упоряд.). (2016). Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінських угод: у 4 т., т. 2. Документи і матеріали. 9 листопада 1976 – 2 липня 1977. Харків.
Овсієнко, В. (упоряд.). (2016). Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінських угод: у 4 т., т. 4. Документи і матеріали. 10 грудня 1978 – 11 березня 1988. Харків.
Островський, В. (2018). В’ячеслав Чорновіл і Зіновій Красівський: переплетіння доль і звершень. Чорноволівські читання. Візія майбутнього України: Матеріали III і IV наукових конференцій, присвячених 80-й річниці з дня народження В’ячеслава Чорновола (Київ, 24 грудня 2016, 24 грудня 2017 р.).
Островський, В. (2014). Участь Зіновія Красівського в процесі легалізації та утвердженні Української греко-католицької церкви. Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, вип. 40.
Паска, Б. (2022). Січневий погром українського дисидентського руху 1972 р.: до питання про хронологію і масштаби. Актуальні питання гуманітарних наук: Міжвузівський збірник наукових праць молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, вип. 52, т. 3. DOI: https://doi.org/10.24919/2308-4863/52-3-2.
Радіо Свобода. (2019). 30 років тому. Унікальні фото перепоховання Стуса, Литвина і Тихого. Взято 2 жовтня 2019 року з https://surl.li/rpbsdp.
Рубаняк, О., Максимець, Б. (2020). Ярослав Лесів в українському визвольному русі. Івано-Франківськ.
Русначенко, А. (2009). Від імперії до України: зб. статей. Київ.
Русначенко, А. (1998). Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950-х – початок 1990-х років. Київ.
Світлична, Н. (ред.). (1981). Вісник репресій в Україні, вип. 12 (грудень).
Секо, Я. (2012). Основні етапи діяльності Української Гельсінської групи. Взято 14 серпня 2021 року з https://surl.li/nueect.
Смолій, В. (ред.). (2016). 25 років незалежності: нариси історії творення нації та держави. Київ.
Сокульська, О. (упоряд.). (2014). Лесів. Сніг без ґрат. Поезія. Епістолярій. Публіцистика. Спогади. Документи. Київ.
Стасюк, І. (2014). Діяльність Української греко-католицької церкви у підпіллі (1946–1989 рр.). Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Держава та армія, № 784.
Терещук, Г. (2018). 192 дні голодування не зламали священика УГКЦ Ярослава Лесіва. Взято 2 жовтня 2019 року з https://surl.li/pfsiym.
Терещук, Г. (2019). 30 років тому УГКЦ вийшла з підпілля і вимагала легалізації від Кремля. Взято 2 жовтня 2019 року з https://surl.li/tattwr.
Ткачук, О. (упоряд.). (2009). Українська Гельсінська спілка (1988–1999 рр.) у світлинах і документах. Київ.
Черкаська, Г. (2022). Ярослав Лесів. Взято 2 жовтня 2022 року з https://uahistory.com/topics/famous_people/16640.
Шевченко, О. (2011). Правозахисна діяльність Гельсінкського руху в Україні (середина 70-х – 80-ті роки ХХ ст.). Вісник Академії правових наук України, № 4.
Шевченко, О. (ред.). (2012). Українська Гельсінська спілка у спогадах і документах. Київ.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-ShareAlike 4.0 International License.
