СФЕНГУС (ЧЕТВЕРТИЙ СИН СВЯТОСЛАВА КИЇВСЬКОГО): ОГЛЯД НАУКОВИХ ГІПОТЕЗ В ІСТОРІОГРАФІЧНИХ ТРАДИЦІЯХ

Анотація

Анотація. Мета дослідження – розгляд гіпотези про існування Сфенгуса – четвертого сина князя Святослава Ігоровича, якого розглядали як командира норманського загону, що діяв у 1016 році проти візантійського намісника Георгія Цулоса. Автори намагаються проаналізувати джерела та наукові праці стосовно проблеми Сфенгуса та довести його гіпотезу як показовий феномен використання норманського контингенту у боротьбі проти кочовиків. Методологія дослідження спирається на принципи конкретно-історичного підходу або історизму, об’єктивності, всебічності, системності, а також на використання контрфактичного методу. В історіографії існує декілька підходів до вирішення цієї проблеми. Радянська історіографія у своєрідній дискусії в напрямі «норманської теорії» намагалась обґрунтувати руське походження Сфенгуса, проте фактологічна наповненість цієї проблеми свідчить про явне норманське походження «брата Володимира», а етнічна належність його військового контингенту теж є варязькою. Вітчизняна історіографія розглядає проблему сина князя Святослава Ігоровича як епізод боротьби Русі та Візантії, а його беззаперечно визнає «військовим командиром» норманського контингенту у боротьбі за Тмутараканське князівство з кочовиками. Західна історіографічна думка зосереджує увагу на факторі занепаду Хазарії, або «Готської проблеми в Криму», та інших актуальних питаннях історії середньовічного Сходу, а також висвітлює проблему походу Сфенгуса з візантійським військом як один з чинників цієї події. Наукова новизна полягає в тому, що на основі наявних історичних джерел автори спробували проаналізувати зарубіжні та вітчизняні історіографічні традиції щодо гіпотези про існування Сфенгуса Святославича. Висновки. Підсумовуючи результати дослідження, можемо зазначити, що історіографія розглядає Сфенгуса, сина Святослава Ігоровича Хороброго, як вірогідного командира норманського загону, що ототожнюється з ярлом Свейном. Саме Сфенгус зі своїм загоном міг зміцнити Тмутараканське князівство, оскільки мав для цього потрібний військовий контингент, ймовірно, норманського походження. Ця проблема є дискусійною як в західній, так і у вітчизняній історіографії, тому потребує подальших досліджень.