ЛИСТУВАННЯ ПАРОХІВ І ПАРАФІЯН ДРОГОБИЧЧИНИ ЯК ДЖЕРЕЛО ДО ВИВЧЕННЯ РЕЛІГІЙНИХ АСПЕКТІВ ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ (1939–1944)

Анотація

Мета дослідження – з’ясувати інформаційний потенціал листування парохів і парафіян для дослідження релігійних аспектів повсякденного життя її укладачів. Методологія дослідження базується на аналітичній та синтетичній критиці листування і зіставлення інформації із тогочасними статистично-описовими джерелами. Наукова новизна вбачається у запровадженні до широкого обігу епістолярної документації –листування парохів та парафіян, яке розкриває вибіркові питання повсякденного релігійного життя. Висновки. На підставі віднайденого офіційного листування парафіян і парохів із Єпископською греко-католицькою Консисторією у місті Перемишль можемо виокремити вибіркові аспекти повсякденного релігійного життя парафіяльного духовенства, які були зумовлені перебігом подій Другої світової війни на теренах Дрогобиччини. Це передусім рефлексія на наслідки першої радянської окупації Дрогобиччини (1939 – 1941), які спричини поширення безбожництва та духовної кризи галицької молоді. Матеріальне забезпечення парафіяльного духовенства було підірвано шляхом націоналізації церковних землеволодінь. Опинившись у матеріальній скруті, парохи шукали підтримки серед місцевої людності, щоб вижити у важких умовах приниження та переслідування. Статус священноієрея радянською окупаційною владою було знижено до найнижчого прошарку суспільства, та навіть більше, було накладено тавро «позакласового ворога». Радянська влада намагалася всіма зусиллями знищити і ліквідувати духовенство як один із елітних прошарків галицького суспільства. Адже місцеве духовенство не тільки зберігало національно-релігійні традиції, але й провадило активну працю у громадському житті парафіяльних спільнот. Відповідно, за свої відкриті національно-патріотичні позиції греко-католицьке духовенство піддавалося пограбуванням, приниженням, переслідуванням, арештам і багаторічним ув’язненням. Щоб якось врятуватися від цих репресій з боку радянського тоталітарного режиму, парафіяльне духовенство звертається до єпархіального управління у Перемишлі про надання їм дозволу на переїзд до інших парафій, які були віддаленні від лінії фронту, або надання їм дозволу на еміграцію до інших країн світу. Однак ці превентивні заходи безпеки так і не змогли врятувати парохів, оскільки більшість із них були арештовані та ув’язнені. І тільки окремі із них під страхом втрати рідних змушенні були приєднатися до ініціативної групи по «возз’єднанню» Греко-Католицької Церкви із Російською Православною Церквою та ліквідацією першої на українських землях, що потрапили під багаторічну окупацію радянської влади.