ІСТОРИК ПОЗА РОБОЧИМ СТОЛОМ: ІВАН КРИП’ЯКЕВИЧ (1886–1967)

Анотація

Анотація. Мета дослідження. У статті реконструйовано повсякденне життя та побут відомого історика, краєзнавця, бібліофіла і колекціонера, академіка АН УРСР Івана Крип’якевича, який у радянську добу очолював важливу соціогуманітарну установу – Інститут суспільних наук АН УРСР, науковці якого досліджували історію та культуру, етнолінгвістичні процеси західного регіону. Показано родинне оточення вченого – працю та зацікавлення його дружини і дітей, краєзнавчі подорожі вченого в Карпати, околицями Львова, Жовкви та Рогатина. Стверджено, що вчений цікавився класичною музикою, фольклором, природним середовищем Високого замку та львівських парків. Показано його співпрацю з фотографами, колекціонерами екслібрисів, громадськими діячами на ниві дослідження та збереження пам’яток історії, культури та природи рідного краю. Розкрито толерантну і доброзичливу атмосферу, яку створював директор Інституту суспільних наук АН УРСР у колективі, де організовувалися сатиричні вечори і творчі зустрічі з письменниками Львова. Методологія дослідження базується на принципах історизму, системності та верифікації.

Висновки. Як свідчать документи та спогади сучасників, вчений не терпів повсякденної суєти, чвар, інтриг, нашіптувань. Керівник установи був зорієнтований на формування в Інституті відчуття дружної творчої сім’ї, атмосфери доброзичливості, шанобливого ставлення до співробітника незалежно від звань і посад, реалізовуючи працю колективу не примусовими, диктаторськими методами, а логікою вчинків. За будь-яких умов у принципових питаннях львівський історик завжди мав свою позицію і послідовно її відстоював, був вірним професійному покликанню й намагався використати найменшу можливість зробити щось корисне для науки, народу, своєї родини.