УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ У ПОЛЬСЬКОМУ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ ст.: УКРАЇНСЬКЕ БАЧЕННЯ

Анотація

Анотація. Мета дослідження – показати здобутки української історіографії у вивченні ставлення польського політикуму початку ХХ ст. і міжвоєнної доби до українського питання, персоніфікувати науковий доробок українських учених, передбачити перспективи подальших наукових пошуків. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, об’єктивності, а також на методи історіографічного аналізу і синтезу. Наукова новизна полягає у тому, що на основі широкого кола історіографічних джерел, створених українськими дослідниками, простежено процес нагромадження і поширення у часовому вимірі історичних знань про суть національних програм польських політичних середовищ першої третини ХХ ст. та шляхів розв’язання ними українського питання. Висновки. Аналізована проблема почала вивчатися на науковому рівні у 60–80-х рр. ХХ ст. Якщо представники української діаспори лише окреслили її контури, то історики радянської України (мається на увазі передовсім Ю. Сливка) зробили спробу фахового підходу до предмета дослідження. Сучасні українські дослідники, застосовуючи новітні дослідницькі практики (як-от: україноцентричний підхід), значно просунулися вперед у вивченні теми. Стараннями Л. Зашкільняка, Ю. Михальського, В. Репринцева, М. Зелінського, Ю. Вялової, В. Комара, Ю. Крамара, О. Юрчук, М. Кучерепи та ін. відбувся приріст наукових історичних знань про суть національних програм основних сил польського політикуму на початку ХХ ст. та у 1920–1930-х рр., зокрема, їх ставлення до українського питання. Доведено, що провідними були дві концепції щодо українців – асиміляції національної та державної. Прихильниками першої були представники польської націонал-демократії, а другої – прибічники Ю. Пілсудського. Спроби польських українофілів нав’язати владі ідею територіальної автономії для українців Галичини не принесли успіху. Теоретики польських консерваторів обґрунтовували одвічну приналежність «кресових земель» до Польської держави, а тому розглядали українське питання винятково як внутрішньополітичну проблему локального характеру. З-поміж урядових програм, які розроблялися для окремих регіонів Польщі, найвідомішою є «волинська програма» воєводи Г. Юзевського.

Незважаючи на великі досягнення у вивченні позицій польських політичних угруповань щодо українського питання, існує потреба поглибленого дослідження ідеології і практики лівоцентристського та крайнього лівого рухів. Необхідно продовжити розгляд принципів національної політики дрібних польських політичних партій, угруповань та блоків ліберального й консервативного спрямувань. Окрім того, ця наукова проблема має перспективу дослідження крізь призму біографістики.