ПЕРЕСИЛЬНА ТЮРМА № 25 У ЛЬВОВІ (1944–1955): ІСТОРІЯ, ПАМ՚ЯТЬ, МЕМОРІАЛІЗАЦІЯ

Анотація

Анотація. Мета дослідження – на основі архівних документів, спогадів і матеріалів усної історії представити історію найбільшої пересильної тюрми на території України у повоєнний період, проаналізувати пам՚ять про неї і стан меморіалізації у міському просторі Львова. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в історіографії розкриті різні аспекти функціонування тюрми, зокрема тюремний режим і простір, склад в՚язничного контингенту, спротив і втечі в՚язнів із тюрми, діяльність пересильного пункту, умови етапування засуджених до таборів ГУЛАГу. Висновки. Пересильна тюрма № 25 (1944–1955) була одним із центральних місць радянського масового насильства у Львові та найбільшою установою такого типу у повоєнний період в УРСР. На її прикладі можна простежити, як у міському просторі перетиналися нацистське і радянське насильства, адже обидва режими часто використовували ті самі приміщення та об՚єкти для примусової ізоляції жертв. Для багатьох тисяч в՚язнів львівська пересильна тюрма стала проміжною ланкою/транзитним пунктом на шляху між слідчими тюрмами й таборами ГУЛАГу. Вона була також місцем зустрічі людей із Західної України та зайнятих Червоною армією країн Центрально-Східної Європи. У різний період тут утримували як кримінальних, так і політичних в՚язнів, передусім учасників українського та польського підпілля. Попри різні політичні переконання, за колючим дротом останніх об՚єднували спільні інтереси виживання та протидії сваволі тюремного керівництва і кримінальників. У стінах в՚язниці утримувалися також сім՚ї репресованих – найчастіше жінки та діти, навіть немовлята. Це було прикладом «сімейного заручництва», яке широко практикувалося радянською владою щодо «ворогів народу» у сталінський період. У 1949–1950 рр. пересильна тюрма паралельно була частиною радянської інфраструктури масових депортацій, які охопили родини членів і симпатиків підпілля ОУН, заможних селян та греко-католицьке духовенство із Західної України. З огляду на брак архівних джерел, на сьогодні неможливо встановити хоча б приблизну кількість людей, які пройшли через львівську «пересилку». Пам՚ять в՚язнів про свій досвід перебування у тюрмі вирізняється строкатістю. Одні згадують про неї як про місце суцільних страждань і поневірянь, інші – як про «менше зло» і певне полегшення у порівнянні зі слідчими тюрмами НКВС-МДБ. Належна меморіалізація території колишньої тюрми у міському просторі Львова тільки розпочинається, чим опікується Меморіальний музей «Територія терору», створений на її місці.