Українські історичні студії

НОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДО ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОЇ РУСИФІКАЦІНОЇ ПОЛІТИКИ

Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ, Лілія ГРИНИК — чт, 30 тра 2024 00:00:00 +0300

НОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДО ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОЇ РУСИФІКАЦІНОЇ ПОЛІТИКИ

«РУСCКИЙ МИР» ПРОТИ УКРАЇНИ: КОРОТКА ДЕКОНСТРУКЦІЯ НОВІТНЬОЇ РОСІЙСЬКОЇ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ ДОКТРИНИ

Микола ГАЛІВ, Михаїл ГРАНД — чт, 30 тра 2024 00:00:00 +0300

«РУСCКИЙ МИР» ПРОТИ УКРАЇНИ: КОРОТКА ДЕКОНСТРУКЦІЯ НОВІТНЬОЇ РОСІЙСЬКОЇ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ ДОКТРИНИ

ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ВИТОКІВ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Олександер СИТНИК, Остап ЗУБКОВИЧ — чт, 30 тра 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Мета дослідження полягає у спробі переосмислення витоків й причин російсько-української війни початку ХХІ ст. Методологія дослідження ґрунтується насамперед на принципі історизму. Це проявляється, серед іншого, в розгляді історичних явищ і процесів крізь призму динаміки, аналізу їх взаємозв’язків та взаємозумовленості. Завдяки застосуванню цього принципу досліджено гібридну практику ведення війни з боку РФ та її гібридно-інформаційну політику. Наукова новизна полягає у тому, що кремлівським режимом всіляко розвивалася й вдосконалювалася гібридно-інформаційна політика. І саме це стало однією з визначальних причин сучасної російсько-української війни. Висновки. Встановлено, що гібридну практику ведення війни кремлівський режим застосовував тривалий час. Особливо активно вона використовувалася більшовицькою Росією впродовж 1917–1921 рр., зокрема, під час окупації України. Витоки сучасної російсько-української війни лежать в основі багатовікової експансії Московської (Російської) держави, з її імперськими породженнями: самодержавства, більшовизму й путінізму з неошовінізмом проти України. Відтак для очільників кремлівського режиму сучасна російсько-українська війна є фактично продовженням імперської політики. Саме українці завжди, а особливо під час сучасної російсько-української війни, протистояли російській імперській традиції. І це досягається завдяки руйнуванню: російських великодержавних міфів про «братні народи», «цивілізаційну роль» Російської імперії, «виправданість» російського комунізму тощо. Таким чином, Україна була й залишається головною перешкодою для російського неоімперіалізму.

КОМЕМОРАТИВНИЙ ВИМІР ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ: 1991–2022

Леся КОЦУР — чт, 30 тра 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Мета дослідження – полягає у виявленні та аналізі радянсько-російських комеморативних інструментів ведення гібридної війни Росії проти України упродовж 1991–2022 рр., зокрема, через розлогу характеристику такого комеморативного інструменту, як День перемоги у Другій світовій війні. Методологія дослідження спирається на фактологічний, ретроспективний та історико-генетичний методи, які дозволили виявити радянські та нові підходи Росії щодо використання пам’яті про Другу світову війну у гібридній війні проти України. Компаративний аналіз дозволив виявити специфічні механізми нав’язування росією Україні своєї моделі політики пам’яті; здобутки та прорахунки щодо реалізації цих підходів. Висновки. Показано, що нездатність Росії своєчасно переосмислити тему Другої світової війни призвела до перетворення Дня перемоги в один з інструментів ведення гібридної війни проти України. Попри намагання України виробити власний підхід до відзначення Дня перемоги, вже до кінця 1990-х рр. вона відзначала цей день за схожим, як у Росії сценарієм, при чому з фізичною присутністю росіян. Ця присутність щороку посилювалася ще й шляхом активності проросійських сил по всій Україні. Зміни у політичній системі Росії на початку 2000-х рр. та повернення до виключно радянських підходів святкування Дня перемоги дуже швидко поширилися й в Україні. Спроба В. Ющенка у 2005–2009 рр., переглянути радянсько-російські традиції святкування Дня перемоги отримала у відповідь шалений опір проросійських сил, які використовуючи історичну пам’ять й надалі створювали підґрунтя для міжнаціональної ворожнечі з метою подальшого розколу України. Поступово прикриваючись цією темою Росія монополізувала одноосібний образ «переможця» у Другій світовій війні. Після приходу до влади в Україні проросійських сил у 2010 р. комеморативні інструменти протистояння навколо Дня перемоги з одного боку, досягнули апогею, з іншого – зазнали тимчасової поразки під час Революції гідності. Проте, вміло прикриваючись населенням, фанатично зараженим ідеологемами «Великої перемоги» росіянам вдалося реалізувати перший етап чергової російсько-української війни. А після 2014 р., використовуючи пам’ять і символи про Другу світову війну, Росія намагалася сформувати негативний образ Києва, як джерела демонтажу історико-меморіальної спадщини радянського періоду, з метою зміцнення й розширення ідейного простору для подальшої агресії проти України.

ДОСВІД ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІЙН В ІСТОРІЇ ТА СУЧАСНОСТІ ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕНЬ СУЧАСНОЇ НАУКИ ТА ОСВІТИ

Любов ШЕПТИЦЬКА, Олеся РЕМЕНЯК, Наталія ЗАХАРЧИН — чт, 30 тра 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Мета дослідження: на основі опрацювання та вивчення низки наукових досліджень та праць, які стосуються питань інформаційної війни, проаналізувати основні етапи та форми ведення інформаційних воєн як глобалізаційного явища, основні методи ведення інформаційної війни. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні принципів науковості, об’єктивності та історизму при дослідженні запропонованої теми. Наукова новизна полягає у тому, що у статті розкрито основні поняття та суть інформаційної війни як глобалізаційного явища, проведено періодизацію його еволюції та виділено характерні особливості різних історичних періодів. Встановлено основні методи та способи ведення інформаційних воєн і їх вплив на формування суспільної думки. З’ясовано, що інформаційна війна є багатоплановим і складним феноменом, який має глибокі історичні корені та ведеться у різних вимірах. Висновки. Для вироблення національної політики у сфері забезпечення інформаційної безпеки передовсім необхідна твереза оцінка сьогоднішнього стану, особливостей і перспектив розвитку інформаційної зброї та засобів її застосування. Така оцінка є базовою передумовою для вироблення зовнішньої і внутрішньої політики держави, військові і військово-технічні компоненти якої могли б запобігати виникненню загроз і надійно забезпечили б безпеку країни. При цьому важливо зрозуміти, що загроза інформаційної війни та інформаційної злочинності в широкому контексті є фактором прихованого воєнно-політичного тиску і залякування, фактором, що здатен порушити світову і регіональну стабільність та безпеку. Саме тому в широкому плані повинен здійснюватися моніторинг загроз застосування інформаційної зброї та перманентна оцінка ефективності функціонування систем протидії їй. Розв’язання проблеми інформаційних загроз країні дасть змогу забезпечити захист інтересів суспільства і держави, гарантуватиме право громадян на отримання якісної й об’єктивної інформації.

ВІЙНА І МОЛОДЬ: МОЛОДІЖНА ПОЛІТИКА У МАС-МЕДІЙНОМУ ДИСКУРСІ УКРАЇНИ (2014–2022)

Парасковія ДВОРЯНИН — чт, 30 тра 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Мета статті – розкрити напрями і змістові аспекти проблематики молодіжної політики у мас-медійному дискурсі України від початку війни у лютому 2014 р. до повномасштабного нападу Росії проти України у лютому 2022 р. Методологія дослідження ґрунтується на принципах науковості, системності, а також використанні дискурс-аналізу як міждисциплінарного підходу до студіювання мас-медійного простору. Наукова новизна полягає у тому, що вперше розкрито напрями і змістові аспекти проблематики молодіжної політики в українському мас-медійному дискурсі впродовж 2014–2022 рр. Висновки. Отже, молодіжна політика України у роки російсько-української війни була і залишається резонансною складовою суспільно-політичного і культурно-гуманітарного дискурсів у вітчизняних мас-медіа. У ЗМІ питання молоді та її запитів особливо актуалізувалося під час виборів (парламентських, президентських, місцевих). Українські медіа публікували міркування щодо залученості молоді до виборів як одного із ключових політичних процесів. Особливо занепокоєння викликала втрата інтересу української молоді до політики, що активно обговорювали ЗМІ. Висловлювалися й критичні думки з приводу інструменталізації молоді з боку різних політичних сил, які прагнули збільшити свої рейтинги і отримати більше голосів під час виборів. З’ясовано, що значну увагу українські ЗМІ присвячували правовому забезпеченню молодіжної політики в Україні. Встановлено, що з приводу цього питання у медіа висловлювалися політики та молодіжні лідери, які розробляли проєкт Закону України «Про основні засади молодіжної політики». Особливо впродовж 2020–2021 рр. у ЗМІ з’явилося багато публікацій, в яких оцінювався цей законопроєкт, відзначалися його позитивні і негативні сторони. На жаль, незначну увагу мас-медіа привертала Стратегії розвитку молодіжної політики до 2030 р. Наголошується, що завдяки українським медіа у суспільстві досліджуваного періоду формувався образ патріотичної молодої людини, яка може і вміє впливати на владу та відстоювати свої права. Важливо, що деякі молодіжні лідери України (зокрема, Юрій Юзич) намагалися осмислити проблемні аспекти молодіжної політики, засади діяльності громадських молодіжних організацій молоді та водночас підкреслити перспективи розвитку окремих із них.

ВИКРАДЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ РОСІЙСЬКИМИ ОКУПАНТАМИ (2022–2024): ЗА МАТЕРІАЛАМИ ВІТЧИЗНЯНИХ МАС-МЕДІА

Микола ГАЛІВ, Ореста КАРПЕНКО — чт, 30 тра 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Мета статті на основі аналізу матеріалів українських засобів масової інформації (ЗМІ) розкрити масштаби, способи, наслідки викрадення росіянами українських дітей в умовах повномасштабної війни РФ проти України. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, об’єктивності, а також на методи критики історичних джерел, контент-аналізу медійних матеріалів. Наукова новизна – вперше в історичній науці здійснено дослідження проблематики викрадення російськими окупантами дітей з тимчасово окупованих територій України на основі матеріалів українських ЗМІ (2022–2024). Висновки. З’ясовано, що в умовах повномасштабної війни Росії проти України активізувалася діяльність окупантів, спрямована на викрадення (вивезення, депортацію) українських дітей. Українські ЗМІ зосередили увагу на цій проблемі з березня 2022 р., коли Міністерство закордонних справ України повідомило про незаконне вивезення понад 2,3 тис. дітей з окупованої території України. Надалі мас-медіа регулярно подавали інформацію про кількість вкирадених дітей, наводячи як дані офіційних українських органів, так і твердження російської сторони. У статті виокремлено головні проблемно-тематичні напрями висвітлення проблематики викрадення дітей в українських ЗМІ (2022–2024): 1) кількість і причини викрадення росіянами українських дітей; 2) сценарії (способи і механізми) викрадення дітей (спочатку велася мова про п’ять, згодом про шість таких сценаріїв); 3) геноцидний характер викрадення дітей в Україні російськими окупантами; 4) денаціоналізація, асиміляція українських дітей шляхом примусового «перевиховання» у російських дитячих таборах; 5) розкриття життєвих історій про окремих українських дітей і підлітків, яких вдалося повернути до України; 6) обговорення проблем, шляхів і механізмів повернення українських дітей з Росії, Білорусі, ТОТ.

СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНА ПРОБЛЕМА НА ОКУПОВАНИХ РОСІЙСЬКИМИ ВІЙСЬКАМИ УКРАЇНСЬКИХ ТЕРИТОРІЯХ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ГАЗЕТИ «WYBORCZA.PL»)

Оксана МЕДВІДЬ — чт, 30 тра 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Мета дослідження – на основі аналізу статей оглядачів газети «Wyborcza.pl» показати бачення польськими журналістами та політичною елітою соціально-гуманітарної проблеми на окупованих російськими військами українських територіях в перші місяці повномасштабного російського вторгнення. Методологія дослідження спирається на загальновизнаних принципах системності, науковості, авторської об’єктивності, а також на методи історіографічного аналізу і синтезу. Наукова новизна полягає у дослідженні поглядів польських журналістів та політиків на соціально-гуманітарну проблему на окупованих українських територіях на сторінках газети «Wyborcza.pl». Висновки. Огляд статей на сторінках газети «Wyborcza.pl» показав, що польська преса значну увагу приділяє російсько-українській війні з перших днів її розв’язання, а особливо – з початком повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 р. У публікаціях журналісти намагаються об’єктивно подавати не лише хронологію подій на полі бою, але й аналізували соціально-гуманітарну проблему на тимчасово окупованих українських територіях. На сторінках газети «Wyborcza.pl» висвітлено гуманітарну ситуацію у тимчасово окупованому Маріуполі, Херсоні, Ізюмі та інших українських містах. Польські журналісти та політологи піднімали питання не лише про мародерство в українських містах, а також і проблему крадіжки сільськогосподарської продукції, депортацію українського населення в Росію. У публікаціях газети «Wyborcza.pl» вказано, що на окупованих територіях росіяни перенаправляють телекомунікаційний та інтернет-трафік на Росію, що дозволяє їм контролювати, цензурувати та стежити за українцями, які повністю відрізані від світових новин.

ГУМАНІТАРНІ АСПЕКТИ ПОВНОМАСШТАБНОГО ЕТАПУ РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ: ПОЛЬСЬКЕ БАЧЕННЯ

Віталій ТЕЛЬВАК, Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ, Вікторія ТЕЛЬВАК — чт, 30 тра 2024 00:00:00 +0300

Метою статті є з’ясування особливостей осмислення польськими оглядачами гуманітарних аспектів повномасштабного етапу російсько-української війни. Методологічне підґрунтя роботи становить міждисциплінарний підхід. Особливий акцент зроблено на структурно-функціональному системному аналізі історіографічних фактів і порівняльно-історичному методі, виходячи з принципів об’єктивності та історизму. Наукова новизна статті полягає у спробі з’ясування особливостей презентації сучасного етапу російської агресії проти України в польських мас-медіа. Висновки. Проведене дослідження показало, що представники польської експертної спільноти чималу увагу присвятили гуманітарним аспектам повномасштабного етапу російсько-української війни. При цьому особливо рефлективно вони обговорювали соціально-економічні, освітні, культурні, релігійні й інформаційно-безпекові проблеми. Цілість реконструйованого аналітичного образу доповнюють тексти про терористичну політику Кремля на окупованих землях та вплив військових дій на навколишнє природне середовище. Зрештою, окрема група дописів відведена обговоренню контраверсійної на Заході проблеми дистанціювання від російської культури. Завдяки такій прискіпливій увазі зацікавлений польський читач отримав можливість скласти стереоскопічне уявлення про гуманітарні виміри екзистенційної війни. Висвітлюючи їх, польські оглядачі багато в чому наслідували риторику українських мас-медіа, утверджуючи в свідомості свого читача геноцидну оптику російської агресії. Це вирішальною мірою вплинуло на формування прихильної до українців суспільної думки як у самій Польщі, так і в багатьох країнах Євросоюзу, громадяни якого нерідко дивляться на нашу державу крізь польські окуляри. У підсумку це уможливлює нейтралізувати в інформаційному просторі союзницьких країн путінську пропаганду. Завдяки цьому Україна надалі зберігає життєво необхідну підтримку партнерів, попри динамічні зміни західноєвропейського політичного ландшафту. А це є ключовою передумовою того, що український народ не тільки вистоїть, але й переможе у своїй найважливішій війні.

ЗАЙНЯТІСТЬ УКРАЇНЦІВ-ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ У ПОЛЬЩІ В ПЕРІОД РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Оксана МЕДВІДЬ, Андрій КАДИКАЛО — чт, 30 тра 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Мета дослідження – проаналізувати сфери зайнятості українських переселенців на території Польщі в період російсько-української війни. Методологія дослідження спирається на загальновизнані принципи системності, науковості, авторської об’єктивності. Наукова новизна полягає у дослідженні сфер зайнятості українських мігрантів у Польщі в період широкомасштабного російського вторгнення на територію України. Висновки. Великі польські компанії пропонують для чоловіків переважно місця у будівельній, металургійній, автомобільній та транспортній галузях промисловості. Найбільший попит є на такі професії, як водій, деревообробник, зварювальник, слюсар, екскаваторник, робітник м’ясної промисловості, сантехнік. Для жінок переважно пропонують роботу у фізіотерапії, громадському харчуванні, готельному, сільськогосподарському і садівничому господарстві, косметичній, торговельній, кравецькій та перукарській промисловості. Також на польському ринку праці є попит на лікарів, медсестер, стоматологів, фармацевтів, фізіотерапевтів, ІТ-фахівців, вихователів дитячих садків, вчителів української та англійської мов, посади яких можуть зайняти українці. Українці намагаються знайти роботу, яка б відповідала їхній освіті чи була споріднена з попередньою роботою на Батьківщині. Що правда робота на спеціалізованих посадах із слабким знанням польської мови може становити проблему. Можна стверджувати, що в період російсько-української війни українські переселенці в Польщі працюють у багатьох сферах економіки як наймані працівники, а також активно займаються підприємницькою діяльністю. Загалом українці в Польщі становлять найчисельнішу групу працюючих іноземців.

РОЛЬ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У ПІДТРИМЦІ ТА ІНТЕГРАЦІЇ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ (ДОСВІД ДРОГОБИЦЬКОЇ МІСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ)

Руслана ПОПП, Микола-Мирослав БОРОДІЙЧУК — чт, 30 тра 2024 00:00:00 +0300

Анотація: Мета статті – показати заходи місцевого самоврядування Дрогобицької міської територіальної громади щодо підтримки, адаптації й інтеграції внутрішньо переміщених осіб під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Методологія дослідження базується на загальноприйнятих принципах науковості, об’єктивності, історизму, методах зовнішньої та внутрішньої критики джерел. Наукова новизна. Підсумовуються основні напрями діяльності Дрогобицького органу місцевого самоврядування щодо внутрішньо переміщених осіб в умовах воєнного стану. Висновки. В умовах воєнного стану місцеве самоврядування в Україні довело життєздатність. У більшості регіонів воно зберегло функціональність, довело, що може здійснювати ефективне управління на місцевому рівні у співпраці з державною владою в особі військових адміністрацій та їхніх очільників. Місцеве самоврядування Дрогобицької місцевої територіальної громади від початку військової агресії Росії організовувало, надавало, координувало підтримку людям, які були вимушені залишити через війну свої місця проживання. Їх забезпечували тимчасовим житлом, харчуванням, соціальною, фінансовою, інформаційною, психологічною та медичною допомогою. Для адаптації внутрішньо переміщених осіб організовувалося корисне дозвілля, надавалися консультації та сприяння у працевлаштуванні, отриманні освітніх послуг. Проблеми, пов’язані з масовим вимушеним переселенням, потребують від громад їх вселення значних ресурсів щодо втілення проєктів та заходів з інтеграції постраждалих осіб. Для надання різнопланової допомоги, реалізації спеціальних потреб, забезпеченості житлом тих, хто змушений був залишити свої домівки, місцеве самоврядування Дрогобицької міської територіальної громади співпрацює з волонтерами, меценатами, містами-побратимами, українськими та міжнародними фундаціями, благодійними організаціями. Підсилює роботу органу місцевого самоврядування щодо моніторингу потреб внутрішньо переміщених осіб, розв’язання їхніх проблем, сприяння їх діловій та соціальній активності, а також планування майбутнього, рада з питань ВПО.

ВОЛОНТЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ДРОГОБИЦЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА В УМОВАХ ПОВНОМАСШТАБНОЇ АГРЕСІЇ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

Володимир ДУМИЧ — чт, 30 тра 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Мета статті. Показати основні напрями волонтерської діяльності Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка в умовах повномасштабної агресії Росії проти України. Методологія дослідження базується на аналізі й оцінюванні історичних подій, фактів, об’єктивності, хронологічної послідовності та системного підходу до досліджуваного матеріалу. Наукова новизна. У статті показано особливості, форми, методи, пріоритетні напрями організації волонтерської допомоги в межах окремого освітнього простору – Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, обґрунтовано її важливість і результати. Висновки. В умовах воєнного стану заклади вищої освіти України змінювали, адаптовували навчальний процес для продовження освітньої діяльності. Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка розгорнув й активну волонтерську діяльність. Зусиллями закладу було організовано розміщення внутрішньо переміщених осіб, надання їм необхідної допомоги, надходження гуманітарної підтримки. Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка став одним найбільших прихистків для ВПО у Львівській обл. Для кращої адаптації людей, які вимушено переселилися до Дрогобича, університет організовував корисне дозвілля, культурно-масові заходи, проводив різноманітні освітні заняття, активно працювала і психологічна служба. Волонтерська діяльність університету спрямовувалася і на підтримку Збройних сил України та допомогу їм. Так, було організовано й проведено низку благодійних заходів, концертів, ярмарків, спортивних змагань, а зібрані кошти від різноманітних акцій йшли на потребу ЗСУ. Було налагоджено також виготовлення практичних речей (маскувальні сітки, окопні свічки, балаклави, футболки) для української армії.

УКРАЇНСЬКО-БРИТАНСЬКІ ВІДНОСИНИ В КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНОМУ КОНТЕКСТІ (2022–2023)

Галина ГРИЦЕНКО, Єлизавета-Параскевія ЯЦУЛА — чт, 30 тра 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Мета дослідження – дослідити розвиток двосторонніх українсько-британських культурних, зокрема, освітньо-наукових відносин на сучасному етапі. Простежено активну підтримку української діаспорної спільноти у Великій Британії Україні з перших днів російського вторгнення. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності та об’єктивності, на основі аналізу думок і поглядів відомих політиків, експертів та дослідників міжнародних відносин. Наукова новизна полягає у дослідженні вельми важливих сьогодні британських відносин як одного з головних, постійних та надійних не тільки політичних партнерів України, але й культурних. Висновки. З початком російської агресії, українські закордонні студії, публікації вітчизняних авторів у світових ЗМІ, стали важливим важелем у поширенні інформації про Україну в міжнародній спільноті. З метою поглиблення культурних зв’язків та освітніх можливостей, Велика Британія та Україна провели Сезон культури Британія / Україна (2022). Стратегічну ціль у збереженні людського капіталу нашої держави, насамперед у продовженні навчання українців за кордоном за українською державною програмою, відіграє мережа українських освітніх хабів. Відтак, повномасштабне російське вторгнення в Україну лише посилило з боку англійської сторони погляди про те, що активна британська різнопланова допомога українцям, зокрема культурна, будуть у майбутньому кістяком безпеки; стануть основою нових двосторонніх відносин, змін у стратегічних поглядах Великої Британії. Адже культурна дипломатія – формат донесення правдивої інформації про війну в Україні та її культуру, котра максимально об’єднує зусилля культурних інституцій та дипломатичних установ.

СУЧАСНА РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА НА ШПАЛЬТАХ «THE BRITISH ARMY REVIEW» (2022–2024)

Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ, Віталій ТЕЛЬВАК, Юлія ТАЛАЛАЙ — чт, 30 тра 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Мета дослідження – розглянути особливості висвітлення проблематики сучасної російсько-українська війна на шпальтах «The British Army Review» (2022–2024 рр.). Методологія дослідження ґрунтується на принципах об’єктивності, науковості, системності та історизму, а також застосуванні міждисциплінарного підходу. Використано структурно-функціональний та порівняльно-історичний методи. Наукова новизна статті полягає у розкритті особливостей висвітлення повномасштабного етапу російсько-української війни (2022–2024 рр.) на сторінка «The British Army Review». Висновки. Отже, здійснений аналіз показує, що у британському журналі «The British Army Review» із 2023 р. чимало уваги приділяється питанням російсько-української війни. У порівнянні із попередніми роками (2014–2021 рр.) кількість згадок про Україну та агресію Росії зросла у рази. Навіть більше перший (весняний) номер 2024 р. був присвячений відбиттю наступу на Київ у лютому-березні 2022 р. Автори журналу актуалізують необхідність вдосконалення власних збройних сил саме війною в Україні. Зокрема йдеться про модернізацію (управлінську, технічну), мобілізацію (вдосконалення самого процесу з врахуванням українського досвіду), вдосконалення зв’язку, необхідність прискорення закупівлі засобів протиповітряної оборони, засобів для стрільби дальньої дії, засобів радіоелектронної боротьби, безпілотних літальних апаратів, необхідність поповнення стратегічних запасів та загалом поліпшення матеріально-технічної бази, тощо. Водночас вони доволі об’єктивно оцінюють хід, наслідки бойових і політичних дій та подальші наміри. Автори дуже чітко визначають Росію основною загрозою миру та безпеці в Європі, а відповідно визнають необхідність підготовки до ймовірного протистояння з нею. Підкреслюючи, що стримування можливе не тільки ядерне, але й за допомогою потужної армії.

ОСВІТНЯ ПОЛІТИКА В ХОРВАТІЇ (КІНЕЦЬ ХХ – ПОЧАТОК ХХІ СТ.): СТРАТЕГІЯ ПІСЛЯВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ І ЄВРОПЕЙСЬКОГО РОЗВИТКУ

Микола ГАЛІВ — чт, 30 тра 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Мета статті – представити результати дослідження освітньої політики в Хорватії (кінець ХХ – початок ХХІ ст.), охарактеризувати стратегічні напрями післявоєнної відбудови і європейського розвитку хорватської освіти, визначити найбільш важливий для України досвід реформування освіти в Хорватії. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, об’єктивності, а також на загально наукові методи (аналіз, синтез, класифікація) та спеціально-історичні методи (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний). Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українській історичній науці проаналізовано освітню політику Республіки Хорватія 1991–2023 рр. Висновки. У результаті дослідження встановлено, що освітня політика у Хорватії від 1991 р. до наших днів характеризувалася кількома головними тенденціями: відновлення національних освітніх традицій; європеїзація, розвиток людського капіталу. Можна виокремити такі періоди її розвитку: 1) 1990-ті рр. – демонтування соціалістичної моделі виховання та структури освіти, відродження національної системи освіти, перші кроки на шлях до європеїзації, відсутність системних управлінських рішень і змін у законодавстві; 2) 2000–2013 рр. – поступова і цілеспрямована європеїзація задля досягнення основних європейських стандартів у сфері освіти, ухвалення доленосних рішень та формування інституційних засад європеїзації; 3) 2013–2023 рр. – подальша розбудова освіти на шляху європеїзації, удосконалення законів, поновлення стратегій, утвердження структури освіти, увага до модернізації змісту освіти, реалізація компетентнісного підходу. Водночас окреслилася низка проблемних моментів у розвитку освіти: недостатня інфраструктурна та кадрова спроможність у дошкільній і початковій освіті; неефективна модель фінансування деяких рівні освіти; недостатній рівень освітніх результатів (бал PISA); зменшення інтересу молоді до вступу на трирічні освітні професійно-технічні програми; низький рівень зайнятості осіб із повною вищою освітою; недостатні ресурси для забезпечення якості освітніх програм у вищій школі тощо. Для України, на нашу думку, буде корисним використати такий досвід хорватської освіти: створення «шкіл повного дня»; надання більш широкого доступу волонтерським організаціям до середніх і вищих закладів освіти; удосконалення системи освіти дорослих шляхом подальшої розробки професійних стандартів, освітніх програм і відповідного методичного забезпечення; широка діджиталізація системи освіти і формування цифрової компетентності учасників освітнього процесу.

ТЕМА РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ ВІДНОСИН У ТВОРЧИХ ВІЗІЯХ ІВАНА ФРАНКА: ПРОБЛЕМИ, ПОЯСНЕННЯ, ЗАСТЕРЕЖЕННЯ, МАЙБУТНЄ

Володимир ГАЛИК — чт, 30 тра 2024 00:00:00 +0300

Анотація. Мета дослідження. На матеріалах найновішої франкознавчої історіографії, а також різножанрового творчого доробку Івана Франка, ставимо за мету показати місце теми російсько-українських відносин у його творчих візіях, і водночас окреслити виокремлені вченим основні проблеми двосторонніх взаємин, акцентувати на його поясненнях щодо них та продемонструвати застереження й погляди на їхнє майбутнє. Методологія дослідження опирається на застосовуванні загальнонаукових принципів історизму й об’єктивності, а також системності. Побіжно, в процесі проведеної роботи у напрямі вивчення окресленої проблеми, використано історико-порівняльний й історико-системний методи. Визначальну канву джерельної бази становлять насамперед прозові, філософські, наукові, етнографічно-фольклорні, літературно-критичні та поетичні твори Івана Франка, у яких розкрито історію та проблеми російсько-українських відносин у період другої половини XVI – початку ХХ ст. Наукова новизна статті позначається у тому, що вперше, на основі вибраних прозових, філософських, наукових, етнографічно-фольклорних, літературно-критичних та поетичних творів Івана Франка, здійснено більш комплексне та різнобічне висвітлення теми російсько-українських відносин у його творчих візіях, де акцентовано на основних проблемах цих взаємин, звернуто увагу на його поясненнях щодо них та продемонстровано застороги й думки щодо їхнього майбутнього. Висновки. У процесі проведеного дослідження, констатовано, що Іван Франко у своїх вибраних різножанрових працях зумів розплутати клубок проблем у російсько-українських відносинах упродовж багатовікового співіснування. У своїх творах мислитель підкреслює, що ключовою ознакою українців, їх ментальності є передовсім вольовитість, патріотичний настрій, віковічне жадання народу до свободи, миру тощо. Загалом, ідеї українського вченого, є свого роду універсальним інструментом дій теперішніх та майбутніх поколінь українців, адже у них відображена минула реальність українського народу через призму дійсності Івана Франка й аналізу тих проблеми, які повсякчасно побутували, проте реальних й конкретних масштабних дій для їх розв’язання було недостатньо. З огляду на сучасну обстановку, безсумнівним є те, що Франкові слова не втрачають актуальності і слугують свого роду програмою всебічної організації та діяльності на всіх фронтах задля перемоги над агресором й запобігання повороту колеса історії у зворотному напрямі.