Проблеми гуманітарних наук: збірник наукових праць ДДПУ імені Івана Франка. Серія Історія

УДІЛЬНІ КНЯЗІ БЕРЕСТЕЙСЬКІ ЗА ЧАСІВ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО І РУСЬКОГО

Павло БЕРЕСТ — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Мета дослідження – простудіювавши наявні історичні та наукові джерела, здійснити аналіз, упорядкувати та сформувати уточнений перелік князів, що володіли удільним Берестейським князівством і Берестейщиною за часів занепаду Королівства Русі та входження цих земель до складу Великого князівства Литовського і Руського (Українського). Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні принципів системності, об’єктивізму, науковості та міждисциплінарного підходу. Серед застосованих загальнонаукових і спеціальних методів дослідження можна виділити історико-порівняльний, історико-генетичний, аналізу і синтезу й інші дотичні методи. Наукова новизна полягає в узагальнені даних, пов’язаних з іменами володарів удільного Берестейського князівства в добу боротьби за спадщину і землі Королівства Русі та становлення Великого князівства Литовського і Руського (Українського), а також у формуванні уточненого й доповненого переліку удільних Берестейських князів. Висновки. Проаналізовано зміну правлячих династій і сформовано особистий список правителів Берестейщини. Узагальнено й оновлено реєстр українських королів і князів, які ставали володарями Берестейського уділу в XIIІ–XV століттях. Протягом існування українських державних утворень Великого князівства Київського (Київської Русі) та Королівства Русі й після входження українських земель до складу Великого князівства Литовського і Руського (Давньоукраїнського) Берестейщина була складовою частиною етнічних українських теренів, а Берестейське удільне князівство входило до складу українських князівств Володимирського, пізніше Великого князівства Волинського. Лише із середини ХV століття, після поразки Великого князя Руського Свидригайла, Берестейщину відколюють від інших українських земель і приєднують до Великого князівства Литовського.

ОСВІТНІ ІНСТИТУЦІЇ ДРОГОБИЧА У КОМУНІКАТИВНОМУ ПРОСТОРІ ІВАНА ФРАНКА

Володимир ГАЛИК, Олег КЕКОШ — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Мета дослідження. На основі сучасної франкознавчої історіографії та творчої спадщини Івана Франка, ставимо собі за мету охарактеризувати місце освітніх закладів Дрогобича у життєвому та творчому просторі великого українського генія – Івана Франка. Методологія дослідження базується на використовуванні загальнонаукових принципів історизму, об’єктивності та системності. Разом з тим, в ході дослідження даної проблеми, використанні історико-порівняльний й історико-системний методи. Основу джерельної бази становлять насамперед, різножанрові праці Івана Франка, де ним висвітлено історію та особливості функціонування освітніх інституцій Дрогобича. Наукова новизна запропонованої статті проявляється у тому, що вперше, на основі різностороннього аналізу творчої спадщини Івана Франка та сучасної франкознавчої історіографії, реалізовано спробу більш комплексного висвітлення місця освітніх інституцій Дрогобича у комунікативному просторі Івана Франка. Висновки. В процесі проведеного дослідження, констатовано, що Іван Франко навчався у дрогобицькій василіянській школі при церкві Святої Трійці у період від 1 вересня 1864 р. до 13 липня 1867 р. За весь час навчання у ній, як, учень, він показав себе здібним, і талановитим та, незважаючи на своє сільське походження, зумів отримати повагу як серед учнів, так і серед шкільного навчально-педагогічного колективу. Доведено, що у дрогобицькій василіянській школі, І. Франко означив свої перші переконання, здебільшого котрих дотримувався упродовж усього життя. Вагомим є те, що саме у Дрогобицькій головній школі у І. Франка сформувався хист до літературної діяльності, і саме у її стінах він почав писати перші поетичні твори. Ще одним важливим констатуючим фактором є те, що, саме в час навчання І. Франка у Дрогобицькій гімназії (від осені 1867 р. до літа 1875 р.), відбулося становлення його літературної діяльності – юний І. Франко почав писати вірші та оповідання трьома мовами: українською, німецькою і польською, а разом із тим багато перекладав з німецької, грецької та польської. Побіжно, у гімназійні роки, відбулося формування в І. Франка таких рис, як етнографа та фольклориста. Загалом про гімназію і навчання у ній І. Франко полишив низку автобіографічних творів, мемуарів та наукових праць: «Борис Граб», «Гірчичне зерно», «Рутенці», «Спомини із моїх гімназіальних часів», «Допис про Дрогобицьку гімназію», «Ученицька бібліотека в Дрогобичи» тощо, що дозволило в повному обсязі зрозуміти, яке ж місце мали освітні заклади Дрогобича у його комунікативному просторі і як вони вплинули на його подальшу багатогранну діяльність.

КРАЄЗНАВЧА ДІЯЛЬНІСТЬ МИКОЛИ КОМАРНИЦЬКОГО

Ольга ЛІСОВСЬКА — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню життя та краєзнавчої діяльності М. Ф. Комарницького. Відновлено й уточнено основні періоди біографії знаного краєзнавця, журналіста, літературознавця, бібліографа. Автор розповідає про внесок вченого в становлення та розвиток краєзнавства на Уманщині. Як краєзнавець, Микола Федорович брав активну участь у підготовці збірки «Умань», енциклопедичного видання «Історія міст і сіл УРСР. Черкаська область», «Шевченківського словника», збірки «Поет революції» про І. Ю. Кулика. Протягом життя готував до друку власну книгу нарисів-розповідей «Алеями та стежками Софіївки», яка була присвячена уманським сторінкам біографій деяких українських і російських письменників ХІХ та ХХ століть. Книга залишилася неопублікованою як за життя М. Ф. Комарницького, так і після його смерті. Окрема увага приділена бібліографічній діяльності вченого, адже багато часу Микола Комарницький присвятив збиранню та зберіганню історичних джерел. Мета дослідження – розширення й узагальнення інформації про життя та краєзнавчу діяльність Миколи Федоровича Комарницького шляхом аналізу наявних архівних документів і публікацій (про автора та самого автора). Методологія дослідження базується на принципах історизму та наукової об’єктивності, загальнонаукових і спеціальних історичних методах: аналізу, синтезу, проблемно-хронологічному, а також на методі історичної реконструкції. Наукова новизна полягає в тому, що на основі аналізу архівних, автобіографічних даних, наукової та епістолярної спадщини Миколи Комарницького проаналізовано внесок ученого в розвиток краєзнавства Уманщини. Висновки. Микола Федорович Комарницький – незвичайна, унікальна людина, неперевершений краєзнавець, який зробив великий внесок у дослідження історичного минулого Уманщини та нашої держави загалом. Результатом його багаторічної роботи стало накопичення науково цінних праць, публікацій, переданих у наукові установи, архіви та музеї, що дає змогу глибше зануритися в історію Уманщини. Основна частина його досліджень і документів зберігається в Черкаському обласному архіві у фонді Комарницького М. Ф. (Ф.Р-3990), що чекає ще свого дослідника. М. Ф. Комарницький є яскравим прикладом представника наукової інтелігенції ХХ ст.

УКРАЇНСЬКА МОЛОЧАРСЬКА КООПЕРАЦІЯ У СХІДНІЙ ГАЛИЧИНІ В ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ ХХ СТ. В ДОСЛІДЖЕННЯХ УЧАСНИКІВ КООПЕРАТИВНОГО РУХУ

Оксана МЕДВІДЬ — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Мета дослідження – проаналізувати науковий доробок українських істориків, безпосередніх учасників кооперативного руху щодо висвітлення розвитку молочарських кооперативних установ Східної Галичини в першій третині ХХ ст., показати їх внесок у поширення кооперативної ідеї на території Східної Галичини у міжвоєнний період. Методологія дослідження спирається на загальновизнаних принципах історизму, системності, науковості, авторської об’єктивності. Наукова новизна полягає у висвітленні поглядів українських дослідників, безпосередніх учасників кооперативного руху, щодо становлення та розвитку молочарської кооперації, перспективи та шляхи її поступу у Східній Галичині в першій третині ХХ ст. Висновки. Вагомий внесок у вивчення функціонування української молочарської кооперації на західноукраїнських землях здійснили історики української діаспори, безпосередні учасники кооперативного руху. Директор «Маслосоюзу» А.Палій. Він викладав своє бачення розвитку молочарської кооперації на сторінках кооперативних видань Галичини. Принципи діяльності молочарської кооперації розкрив Є. Храпливий. Він займався дослідженням розвитку та стану сільськогосподарських кооперативних організацій на етнічних українських землях Польщі та пропагував використання передового досвіду європейських країн. М. Хронов’ят у численних замітках характеризував діяльність українських молочарських об’єднань та давав практичні рекомендації щодо покращення їх роботи. Значний фактичний матеріал з розвитку кооперативного руху містять праці І. Витановича, К.Коберського «Буквар кооперації» та збірник статей «Крайове господарське товариство «Сільський господар» у Львові 1899–1944 рр.».

СЕЛЯНСЬКЕ ПИТАННЯ І АГРАРНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ У РОКИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1917–1921) В ПРАЦЯХ СУЧАСНОЇ РУМУНСЬКОЇ ТА ПОЛЬСЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ

Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ, Микола ГЛІБІЩУК — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Мета дослідження – проаналізувати проблематику аграрних перетворень та селянське питання у добу Української революції (1917–1921 рр.) у наукових роботах сучасних румунських та польських дослідників. Методологія дослідження операється на принципи історизму, об’єктивності, системності та методи історіографічного аналізу та синтезу. Наукова новизна полягає у тому що фактично уперше проаналізовано наукові напрацювання сучасних румунських і польських істориків стосовно селянського питання та аграрних перетворень, що мали місце у період Української революції (1917–1921 рр.). Висновки. Підбиваючи підсумки, важливо зупинитися на деяких важливих міркуваннях. По-перше, у румунській і польській історичних науках є достатньо праць, в яких безпосередньо або опосередковано характеризуються селянське питання і аграрні нововведення в роки Української революції (1917–1921 рр.). Як ми намагалися продемонструвати, одна з ключових особливостей, що притаманна проаналізованим працям, це зосередження дослідницького фокусу на політичному, соціальному і економічному контекстах, у яких розглядається як селянське питання, так і перетворення в українському селі впродовж зазначених років. По-друге, незважаючи на все перераховане вище, спеціалізоване наукове дослідження, повністю присвячене означеній проблематиці так і не з’явилося ні румунській, ні в польській історіографії. По-третє, одним із пояснень такої ситуації може слугувати те, що в румунській та польській історичних науках сформувалися окремі наукові напрями у вивченні власної аграрної історії ХІХ–ХХ ст., яка є не менш цікавою, ніж українська. Осмислюючи все вищевказане, на наш погляд, варто було б задуматися над ідеєю про комплексне колективне дослідження багатонаціонального авторського колективу, де б селянське питання і аграрні реформи доби Української революції (1917–1921 рр.) були проаналізовані та зіставленні з подібними явища, що мали місце в сусідніх країнах (Польщі, Румунії та інших). Такий транснаціональний погляд на цей регіон континентальної Європи початку ХХ ст.. якісніше репрезентував би тогочасні характерні риси як Центрально-Східної Європи загалом, так і кожної з держав.

ІНТЕРНУВАННЯ МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО У ПОЗНАНІ 1923 Р.: ГРОМАДСЬКИЙ РЕЗОНАНС

Ігор РАЙКІВСЬКИЙ, Олег ЄГРЕШІЙ — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Мета дослідження полягає у висвітленні громадського резонансу інтернування митрополита Андрея Шептицького в Познані 1923 р. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності, науковості, об’єктивності, використання загальнонаукових (аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичного, історико-типологічного, історико-системного) методів. Новизна дослідження полягає в тому, що цілісно охарактеризовано ставлення польського політикуму та громадськості до затримання українського архієрея, визначено реакцію галицько-українського суспільства на інтернування глави ГКЦ у Познані. Висновки. Зазначено, що за винятком деяких консервативних польських видань усі інші друковані органи більшою чи меншою мірою підтримали затримання українського митрополита в Познані. Польська преса за тих обставин стала інструментом позиції тогочасних урядових структур. Українське суспільне середовище – представники духовенства, політикуму та прості віряни виступили з рішучим протестом примусового затримання митрополита. Більшість церковних сановників Апостольської столиці, як і частина римо-католицького духовенства Польщі, також не підтримали інтернування українського ієрарха.

ДО ПИТАННЯ ФОРМУВАННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРИЧНА КЛІМАТОЛОГІЯ» (ПАМ’ЯТІ ЕМАНУЕЛЯ ЛЕ РУА ЛАДЮРІ, 1929–2023)

Тарас БАТЕНКО — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Мета дослідження спрямована на аналіз дослідницького потенціалу кліматичних даних з огляду на їхню значущість у вивченні історичних процесів. Історична кліматологія – це міждисциплінарна галузь дослідження, яка охоплює знання про клімат і погоду в минулому з письмових джерел та артефактів, а також застосування цих знань для вивчення суспільно-політичних процесів у минулому. Основний акцент робиться на взаємозв’язку між змінами клімату та ключовими історичними подіями, такими як голодомори, війни, міграції та епідемії. За останні роки історична кліматологія зросла та диверсифікувалася, включно з новими джерелами та методами, охоплюючи нові регіони й епохи. Поєднання історичної кліматології, економічної та сільськогосподарської історії продовжує уточнювати розуміння історичних взаємодій між погодою, урожаєм, цінами, війнами, міграційними процесами та смертністю. Методологія дослідження базується на принципах історизму, об’єктивізму та системності, а також використовуються методи періодизації, історико-системний та історико-порівняльний підходи, дослідження розкриває нові грані в розумінні взаємодії клімату та історії. Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українській історичній науці узагальнено потребу вивчення наукової дисципліни «Історична кліматологія». Висновки. Результати дослідження вказують на те, що кліматичні зміни впливали на сільське господарство, міграційні процеси, економіку, культуру та суспільно-політичні аспекти цивілізацій у різні періоди минулого. Сполучення історичних даних із сучасними спостереженнями дає змогу отримати повний обсяг розуміння кліматичних змін. Історична кліматологія виступає як важливий елемент сучасних кліматичних досліджень, надаючи цінний контекст для аналізу й інтерпретації сучасних суспільно-політичних, економічних, демографічних явищ. Враховуючи ці аспекти, можна стверджувати, що історична кліматологія стає потрібною складовою для комплексного розуміння динаміки клімату та його впливу на різні аспекти суспільства.

СПРОТИВ КОЛИШНІХ ВОЯКІВ АРМІЇ УНР І ПОВСТАНЦІВ-САМОСТІЙНИКІВ ХЛІБОЗАГОТІВЕЛЬНИМ ЗАХОДАМ 1932–1933 РР. (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

Сергій МІЛЮТІН — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Мета статті – комплексно проаналізувати спротив колишніх вояків Армії УНР і повстанців-самостійників хлібозаготівельним заходам у 1932–1933 рр. на території сучасної Кропивниччини. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності, науковості, верифікації, авторської об’єктивності, а також на використанні загальнонаукових методів аналізу, синтезу, узагальнення. Новизна статті полягає в тому, що вперше на основі архівно-кримінальних справ та оперативних звітів керівників районних відділів ДПУ комплексно проаналізовано участь колишніх вояків Армії УНР і повстанців-самостійників у спротиві хлібозаготівельним заходам 1932–1933 рр. на території, що нині входить до складу Кіровоградської області. Висновки. На основі першоджерел доведено, що учасники спротиву хлібозаготівельним заходам використовували переважно пасивні методи боротьби й індивідуальні форми спротиву – словесну критику соціально-економічної політики влади, приховування зерна, заклики кидати роботу в колгоспах та їхати працювати на виробництво. Визначено, що з-поміж колективних методів спротиву переважав саботаж, а епіцентрами спротиву хлібозаготівельним заходам стали населені пункти Гурівка, Диківка, Дмитрівка, Добровеличківка, Макариха, жителі яких під час Української революції 1917–1921 рр. активно підтримували УНР. Установлено, що індивідуальний і колективний спротив не мав помітного впливу на виконання хлібозаготівельного плану, що спричинено низкою факторів: роботою розгалуженої мережі секретних співробітників ДПУ, які інформували начальство про випадки невдоволення діями влади з-поміж селян; репресіями або перебуванням за кордоном більшості тих, хто міг організувати дієвий спротив хлібозаготівельним заходам; погіршенням продовольчої ситуації в селах, що унеможливлювало ефективний та активний спротив діям влади.

ПРОБЛЕМИ СЕЛЯНСТВА У МІЖВОЄННІЙ ПОЛЬЩІ НА СТОРІНКАХ ЛЬВІВСЬКОГО ЧАСОПИСУ «WIEŚ I PAŃSTWO» (1938–1939)

Лідія ЛАЗУРКО — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Мета дослідження полягає у реконструкції представлення проблеми селянства у II Речі Посполитій на сторінках часопису «Wieś i Państwo» – друкованого органу львівського історико-економічного дослідницького осередку, очолюваного Францішком Буяком. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності, науковості, верифікації, а також на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що вперше до наукового обігу залучаються матеріали часопису «Wieś i Państwo» (1938–1939 рр.), що є підставою узагальнення проблеми взаємин селянства та молодої польської держави міжвоєнного десятиліття. Висновки. У міжвоєнний період у Львові знаний дослідник минулого Францішек Буяка зорганізував історико-економічний дослідницький осередок, зусиллями учасників якого у 1938 р. постав науковий часопис «Wieś i Państwo». Видання стало трибуною репрезентації результатів студій школи Ф. Буяка, а також площадкою для обговорення актуальних проблеми соціально-економічного життя тодішньої Польщі. Однією з найбільш гострих проблем аграрної держави, на думку авторів видання, було «селянське питання». Проблему селянства, найбільш «занедбаної» соціальної групи у міжвоєнній Польщі, Францішек Буяк як прихильника демократії і соціальної рівності трактував цілісно. Дослідник вважав селянську верству не лише економічною, а й духовною основою держави. Взаємини «держава і селяни» Ф. Буяк розглядав у історичній ретроспективі як протистояння селян і шляхти. У цьому контексті одним із нагальних завдань він вважав подолання взаємних, історично зумовлених упереджень. А одним з основних шляхів цього мала бути дієва участь держави у підвищенні освітнього і культурного рівня селянської верстви. З огляду на час значну увагу Ф. Буяк приділяв проблемі тоталітаризму, зокрема можливостям та особливостям його запровадження у молодій польській державі. А в цьому контексті він аналізував ризики для селянської верстви, які могла спричинити така еволюція політичного устрою. Назагал у часописі «Wieś i Państwo» подавалися доволі виважені оцінки реально стану селянської проблеми, вирішення якої вбачалося у встановленні національної солідарності між різними соціальними прошарками, взаємини між якими мали би регулюватися на законодавчому рівні.

ДІЯЛЬНІСТЬ КОСТЯ ПАНЬКІВСЬКОГО В РОКИ НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ УКРАЇНИ (1941–1944)

Михаїл ГРАНД — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Мета статті – розкрити головні аспекти громадської діяльності Костя Паньківського в роки нацистської окупації України, зокрема Східної Галичини. Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українській історіографії висвітлено головні аспекти діяльності Костя Паньківського в роки нацистської окупації західних земель України (1941–1944). Методологічною основою дослідження стали принципи історизму, науковості, авторської об’єктивності, загальнонаукові (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичні (історико-генетичний, історико-системний, історико-типологічний) методи дослідження. Висновки. Роки німецької окупації для К. Паньківського стали найбільш важкими і водночас насиченими громадською діяльністю. Він узяв активну участь у діяльності утвореної у Львові Української Національної Ради на чолі з К. Левицьким і під протекторатом А. Шептицького. К. Паньківський очолив Генеральний секретаріат (інша назва − Краєвий діловий осередок) УНРади. Проте німці не визнали цього органу, тож К. Паньківський на їх вимогу перетворив діловий осередок в Український крайовий комітет – центральний орган керівництва окружними допомоговими комітетами Галичини. Він очолював УКК до об’єднання з Українським центральним комітетом (1 березня 1942 р.). Із цього часу він став заступником провідника УЦК В. Кубійовича, однак продовжував виконувати свої попередні функції. У важких умовах німецької окупації йому вдалося налагодити дієву систему соціально-гуманітарної допомоги українцям і представникам інших національностей. Зокрема, брав активну участь у порятунку 25–30 тис. дітей від голоду, врятував низку заарештованих гестапо українських діячів культури. У робочих поїздках він відвідав майже всі міста дистрикту «Галичина», зокрема двічі побував у Дрогобичі, де зустрічався з місцевою українською «Робітничою громадою» і високо оцінив її профспілкову та культурно-просвітницьку діяльність.

ДИВІЗІЯ ВАФФЕН-СС «ГАЛИЧИНА»: ФОРМУВАННЯ ТА УЧАСТЬ У БОЯХ НА ФРОНТАХ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1943–1945)

Лідія БІЛІЧЕНКО — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Мета дослідження – дослідити історію формування та участь у бойових діях дивізії Ваффен-СС «Галичина» протягом 1943-1945 рр. Методологія дослідження. Методологічною базою роботи є принципи історизму, об’єктивності, системності, науковості, всебічності та конкретності. Їх сукупне застосування дозволило розглядати досліджувані процеси та явища згідно динаміки їхнього розвитку, абстраговано від індивідуальних поглядів і переконань, намагаючись досягти максимально повного та різнопланового розкриття заявленої проблеми. Вище перераховані принципи й підходи є універсальними засадами будь-якого наукового дослідження, тому застосовуються комплексно у всій роботі. На їх основі була сформована відповідна методологічна база, в якій поєднуються загальнонаукові, міждисциплінарні та спеціально-історичні методи пізнання. Наукова новизна. Наукова новизна роботи полягає у залучені досі неопублікованих документів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Висновки. 28 квітня 1943 р. офіційно була створена українська диавізія Ваффен-СС «Галичина», після того, як німецькі війська зазнали поразки у Сталінградській битві. Набір добровольців розпочався у травні. Для проведення цієї акції був організований окремий комітет із колишніх старшин УГА під назвою «Військова Управа», головою якої став Альфред Бізанц, галицький німець, колишній полковник УГА. Командиром дивізії був призначений полковник Фрайтаг, який однак не належав до військ СС, а служив при німецькому Генеральному Штабі. Офіційно комісія по набору добровольців діяла до 17 травня 1943 р. Щодо безпосередньої участі у бойових діях, то німецьке командування спочатку планувало ужити дивізію на південно-східньому відтинку фронту в районі Станиславова Коломиї. Сталося, одначе, інакше. Підготовка наступу Червоної армії в напрямі Львова змінила це рішення. Дивізію кинули в район Бродів, де вона укріпилась у другій оборонній лінії. З 11 тисяч офіцерів і вояків дивізії тільки приблизно З тисячі вирвались з того кільця і дістались на захід. Решта попала в полон, згинула або перейшла в лави УПА. З поворотів з-під Бродів та нових рекрутів у Нойгаммері створено відносно скоро (вересень-жовтень) нову дивізію, яка згодом приймала участь у бойових діях на території Словаччини та Югославії.

ІДЕОЛОГІЯ ТА СТРАТЕГІЯ ХЕЗБОЛЛИ В КОНТЕКСТІ АНТАГОНІЗМУ З ІЗРАЇЛЕМ

Оксана ГОРБАЧИК — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Мета дослідження полягає в аналізі ідеологічного підґрунтя і стратегії Хезболли в контексті ворожнечі з Ізраїлем для кращого розуміння динаміки конфлікту та його впливу на геополітичну ситуацію на Близькому Сході. Методологію дослідження становлять: аналіз дискурсу ‒ аналіз офіційних заяв, промов і публікацій лідерів Хезболли для вивчення ідеологічних засад і стратегічного бачення організації; порівняльний аналіз ‒ порівняння риторики, ідеології та дій Хезболли в різні періоди часу для виявлення еволюції та безперервності; аналіз політичних рішень ‒ аналіз конкретних рішень і кроків Хезболли в контексті арабо-ізраїльського конфлікту для розуміння реалізації ідеології на практиці. Наукова новизна статті полягає в проведенні комплексного аналізу еволюції ідеологічних засад Хезболли від заснування до сьогодення на основі відповідних першоджерел (промови лідерів, офіційні документи тощо). Висновки. Ідеологія ліванської ісламістської організації Хезболла ґрунтується на радикальному шиїтському ісламізмі. Головною метою руху є знищення Ізраїлю як держави. Це визначає її конфронтаційну стратегію щодо держави Ізраїль. Попри те, що Хезболла має політичне крило та бере участь у виборах в Лівані, її військова стратегія залишається спрямованою проти Ізраїлю. Рух використовує тактики тероризму та партизанської війни проти ізраїльтян. Підтримка Хезболли Іраном пояснюється спільним ідеологічним баченням і цілями щодо Ізраїлю. Іран використовує Хезболлу як знаряддя для реалізації своїх регіональних інтересів. Ідеологія антагонізму до Ізраїлю унеможливлює компромісну стратегію Хезболли. Мир з Ізраїлем розглядається як зрада основних принципів руху і є неможливим за чинної ідеології. Хезболла визнана багатьма країнами терористичною організацією, що викликає міжнародне протистояння та санкції. Розв’язання конфлікту між цією ліванською організацією та Ізраїлем може вимагати комплексного підходу, включаючи політичні переговори та зусилля спільноти міжнародних акторів.

ШКІЛЬНІ ДИТЯЧІ ОРГАНІЗАЦІЇ УРСР У КОНТЕКСТІ «ПЕРЕБУДОВЧИХ» ПРОЦЕСІВ НАПРИКІНЦІ 1980-Х – ПОЧАТКУ 1990-Х РОКІВ

Ольга ЛАВРУТ — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Мета дослідження – охарактеризувати діяльність дитячих організацій у 1980-х – початку 1990-х років, коли відбувалися демократичні процеси, які торкнулися і закладів освіти. Методологія дослідження. У роботі використаний порівняльний, історико-хронологічний методи, які дали змогу простежити історію виникнення й основні напрями діяльності шкільних осередків. Порівняльний – надав змогу зіставити роботу дитячих осередків, що відрізнялися особливостями питань, які вирішували. Історико-хронологічний – простежити динаміку змін, що відбувалися в учнівському середовищі. Наукова новизна полягає в тому, що опрацьовані матеріали дали нагоду проаналізувати передумови і причини не лише виникнення організацій, а й напрями їх діяльності, що мало відкритий і доступний характер для учнівства, яке намагалося визначити свій рух. Висновки. Осередки школярів, з одного боку, стали виразниками провладних позицій, коли виконували інерційно виховну роботу, спрямовану на формування світогляду дітей, але з іншого – отримали можливість брати відповідальність за власні ініціативи, що носили прагматичний характер. Це пояснювалося тими процесами і явищами, які відбувалися в суспільстві, що перебувало в пошуку своїх можливостей і у ситуації вибору, який з’явився в умовах гласності й зародження ринкових відносин. Проте економічні негаразди також обумовлювали напрями діяльності і зміст дитячих організацій. Діти вирішували питання, пов’язані з фінансами, розуміючи звідки і куди йшли надходження; об’єднувалися в осередки любителів ігрових програм, що мало осучаснювати їх життя. Але це були лише вкраплення поряд зі звичними напрямами роботи, які протягом десятиліть впливали на свідомість школярів. Проте цікавим був досвід осередків, які виникали, що демонструвало їх бажання бути не лише учасниками свого життя, а й відповідальними споживачами.

МІГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В НАУКОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ УКРАЇНИ (1991–2023)

Руслана ПОПП, Андрій КІРДА — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Мета статті – висвітлити міграційні процеси у середовищі науковців у період незалежності України, з’ясувати їх причини на певних етапах українського державотворення та показати перспективні шляхи створення сприятливих умов для збереження та повернення вітчизняних учених та притоку фахівців із-за кордону. Методологія дослідження базується на загальноприйнятих принципах науковості, об’єктивності, історизму, методах зовнішньої та внутрішньої критики джерел. Наукова новизна. У статті висвітлено проблему виїзду за кордон науковців, її загострення в умовах війни росії проти України, а також можливості поповнення інтелектуальних ресурсів за рахунок імміграції. Висновки. Міграційні процеси у середовищі науковців є важливим аспектом українського державотворення. Через кризові явища в науці, незадоволеність умовами праці та побуту значна частина науковців у пошуках кращих професійних та життєвих можливостей виїхали з країни або перейшли в інші галузі. Науковці змушені були покинути свої місця проживання, часто змінюючи сферу своєї зайнятості, через російську агресію. Збереження, повернення вітчизняних та залучення іноземних висококваліфікованих фахівців є важливими умовами здійснення відбудовчих процесів в Україні. Для цього наша держава має і надалі продовжувати реформи у науковій та освітніх сферах, забезпечити різні шляхи фінансування та модернізацію наукової діяльності, створити сприятливе інноваційне середовище, розвивати міжнародну наукову співпрацю, поглиблювати інтеграцію до світового і Європейського дослідницького простору. Важливим є використання зв’язків і співпраця з українськими науковцями із-за кордону. Крім того, необхідно підвищувати соціальний престиж професії науковця, визначити та застосовувати стимулюючі кар’єрні траєкторії в науковій сфері. Необхідним є і оновлення та вдосконалення імміграційного законодавства, зменшення бюрократичних перепон щодо легалізації проживання та працевлаштування в Україні зарубіжних науковців, надання допомоги в їх облаштуванні.

ПЕРСОНОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМАТИКА У ТВОРЧОМУ ДОРОБКУ СТЕПАНА ГЕЛЕЯ

Василь ФУТАЛА — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Мета дослідження – показати творчий доробок професора С. Гелея у галузі української біографістики та визначити перспективи подальшого розвитку наукової проблеми. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, об’єктивності, а також на методи історіографічного аналізу та синтезу. Наукова новизна полягає у тому, що виокремлено та розглянуто публікації С. Гелея, у яких застосовано біографічний метод дослідження особистості, показано їх значення для історичної науки. Висновки. Студії С. Гелея з біоісторіографії різноманітні за своїм характером. Він опублікував статті в енциклопедичних виданнях, у тритомному довідковому виданні «Українські кооператори», розглянув окремі аспекти діяльності історичних персонажів, незнані сторінки з їхнього життя і творчості, ввів у науковий обіг нові джерела, що поглиблюють розуміння ролі й значення певної особистості, її поглядів тощо. У доробку С. Гелея є праці або оригінальні висловлювання про колег – Я. Дашкевича, Я. Ісаєвича, О. Купчинського, М. Крикуна, Ю. Сливку, де навів власні спогади, маловідомі факти. Нерідко писав статті до дат із дня народження співпрацівників. Найбільшим здобутком ученого стало створення цілісних образів таких індивідуальностей, як В. Кучабський, І. Витанович та Р. Зубик. Разом із тим перспективним напрямом наукових студій може стати внесок С. Гелея у дослідження різних проблем історичного краєзнавства, української культури та духовності, економічного розвитку Галичини, історії та теорії української кооперації. Проведення такої роботи закладе добру основу для написання інтелектуальної біографії вченого.

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ З ІСТОРІЇ СЕЛА МЕДВЕДІВКА ЧЕРКАСЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Людмила ТЕПТЮК — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Метою статті є вивчення історіографічного доробку з історії с. Медведівка Черкаського району Черкаської області. Методологія дослідження. У науковому дослідженні використано загальнонаукові методи дослідження, а саме: історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний та метод структурно-функціонального аналізу. Історико-генетичний метод спрямований на аналіз динаміки історичних процесів. Він дозволяє виявляти їх причинно-наслідкові зв’язки і закономірності історичного розвитку. Історико-типологічний метод є засобом виявлення загальних рис у просторових групах історичних подій і явищ і виділення однорідних стадій у неперервно-часовому їх розвитку. Структурно-функціональний метод полягає у вивченні її не як такої, що складається з окремих властивостей, а як якісно цілісної системи, що має комплекс власних рис, посідає певне місце і відіграє певну роль у визначенні елементів системи, а також їх головних ознак. Він дозволяє виявити зв’язки системи з навколишнім світом, властивості навколишнього середовища, які визначають природу досліджуваної системи. Наукова новизна полягає у тому, що у статті вперше охарактеризовано історіографічний матеріал з історії невеликого села Медведівка Черкаського району Черкаської області. Краєзнавчі дослідження відіграють важливу роль для опису загальноісторичного процесу, аналізу економічних, політичних, культурних явищ. У статті висвітлюється історіографія регіональної історії с. Медведівка Черкаського району Черкаської області. Регіональна історія є невід’ємною частиною історії України. Село Медведівка розташоване у мальовничому та героїчному краї – Чигиринщині. У статті розкрито непросту історію села та походження його назви. В наш час до Медведівської сільської територіальної громади входять села: Головківка, Деменці, Зам’ятниця, Івківці, Медведівка, Мельники, Худоліївка та селища Буда і Скелівка. Нині кількість населення села Медведівка – понад 1300 осіб Проаналізовано останні дослідження і публікації з такої теми. Зокрема, праці відомих істориків Ю. Мицика, Н. Кукси, Я. Діденко, В. Лазуренка, О. Пашковського, Н. Лавріненка, М. Сиволапа, О. Ластовської та ін. У статті розглянута праця відомого дослідника Чигиринщини Валентина Лазуренка. У своїй книжці «Історія Чигиринщини (з найдавніших часів до сьогодення)» автор особливу увагу приділив історичним подіям XX століття: Холодноярській та Чигиринській республікам 1918–1921 років, голодомору 1932–1933 років, політичним репресіям 1937–1939 років, показав трагічні події часів Другої світової війни 1941–1945 років, повоєнну відбудову народного господарства району. Завершальна частина розглядає сучасні політичні, економічні та національно-культурні процеси краю. Загалом вказане дослідження містить цінний історичний матеріал з актуальними та важливими авторськими характеристиками, фаховий аналіз політичних, суспільних, економічних особливостей розвитку району. Актуальною є робота Юрія Мицика «Чигирин – гетьманська столиця», в якій він узагальнив дослідження з історії гетьманської столиці – Чигирина, з яким пов’язані часи Національно-визвольної війни українського народу 1648–1658 років, часи Руїни та Гайдамацького руху. Автор подав історію Чигиринського полку та низки населених пунктів на його території (Суботова, Медведівки та ін.). Праця ґрунтується як на опублікованих, так і на архівних джерелах, проливає світло на незнані сторінки історичного минулого та охоплює період з давніх часів до ХІХ століття. У роботі Наталії Кукси та Яніни Діденко «Наддніпрянська минувшина XVIII–XX століття» розповідається про історію та пам’ятки краю крізь призму бачення сучасників – видатних учених – істориків, письменників, поетів, художників та громадських діячів XVIII–XX століть. У дослідженні характеризуються наукові напрацювання з указаної теми історика Назара Лавріненка, а саме: з історії Медведівського Миколаївського монастиря «Медведівський Миколаївський монастир: від перших згадок до ХХІ ст.», огляд історіографії з указаної теми, заснування щорічної Учнівської наукової краєзнавчої конференції «Залізнякові читання», яка вперше відбулася у 2009 році. Конференція має неабияке значення для розвитку історичних досліджень цього району, має на меті залучити молодь до науково-дослідної роботи, культивувати почуття патріотизму та гордості за свій край. За результатами конференції видається збірник. Висновки. На сучасному етапі розвитку історичної науки вкрай важливим є дослідження історії рідного краю. Адже народ, який знає та шанує власну історію, непереможний. Сторінок історії с. Медведівки прямо або опосередковано торкнулися відомі вчені сучасності, такі як: В. Лазуренко, Н. Кукса, Н. Лавріненко, Ю. Мицик та ін. Науковий доробок цих дослідників дає можливість прослідкувати історичні події, які відбувалися на території вказаного населеного пункту від давніх часів до сьогодення, та простежити етнографічні та архітектурні особливості краю, виховати патріотизм на національну гордість у молодого покоління.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД УПРОВАДЖЕННЯ МУЗЕЙНОЇ ІНКЛЮЗІЇ

Валентина НАДОЛЬСЬКА, Світлана ГАВРИЛЮК — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Мета дослідження – проаналізувати діяльність зарубіжних музеїв, спрямовану на подолання бар’єрів і перешкод в отриманні доступу до музейних предметів, створюваних музейними закладами культурних послуг. Методологія дослідження. Основні аспекти проблеми розглядаються у статті на основі інституційного, комунікаційного, комплексного підходів, сукупності загальнонаукових та спеціальних методів. Наукова новизна дослідження полягає у спробі комплексного аналізу зарубіжних музейних практик взаємодії з людьми з інвалідністю, світових тенденцій поширення у музейному середовищі доступності, безбар’єрності та інклюзивності. Висновки. Як висновок у статті наголошується, що у сучасному музейному світі однією з головних визнається діяльність із налагодження різновекторної взаємодії із відвідувачами та врахування їхніх потреб. Зростає значення музеїв у процесах соціальної адаптації всіх категорій громадян, незалежно від їх фізичних чи ментальних особливостей, розвитку культурного середовища у напрямі його безбар’єрності та доступності. Музейна інклюзія базується на цінностях різноманітності, рівності, справедливості, співробітництва, участі. Діяльність зарубіжних музеїв щодо задоволення потреб людей із фізичними, ментальними, інтелектуальними та сенсорними розладами є системною, орієнтованою на можливості та запити різних груп відвідувачів, базується на новітніх наукових методиках і технічних розробках, комплексних стратегіях інклюзивного розвитку. Функції доступності для людей з інвалідністю у зарубіжному музейному середовищі включають фізичну доступність до експозицій; наявність відкритих субтитрів та аудіодискрипцій, тактильних елементів для експозицій; переклад екскурсій та експозиційного контенту мовою жестів; доступ до публічних та розробку спеціалізованих програм; використання музейних мобільних додатків; залучення людей з інвалідністю до популяризації музейних предметів. Дослідження міжнародного досвіду музейної інклюзії сприяє створенню нових форматів інклюзивної взаємодії людей з інвалідністю та об’єктів культурної спадщини у вітчизняному музейництві.

ОБГОВОРЕННЯ ПРОБЛЕМ ТЕОРІЇ ТА МЕТОДОЛОГІЇ НА СТОРІНКАХ „KWARTALNIKA HISTORYCZNEGO” ДО 1914 Р.

Вікторія ТЕЛЬВАК, Віталій ТЕЛЬВАК, Фадей ЯЦЕНЮК — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

Мета дослідження полягає в з’ясуванні особливостей обговорення теоретико-методологічної проблематики авторами часопису «Kwartalnik Historyczny» у перший період його існування (до 1914 р.). Методологічне підґрунтя становить міждисциплінарний підхід. Особливий акцент зроблено на структурно-функціональному системному аналізі історіографічних фактів і порівняльно-історичному методі, виходячи з принципів об’єктивності та історизму. Наукова новизна статті полягає у дослідженні малознаної проблеми модерування редакторами часопису «Kwartalnik Historyczny» теоретико-методологічних дискусій наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Висновки. У підсумку зауважимо, що „KH” постає правдивою лабораторією польської теоретико-методологічної думки кінця ХІХ – початку ХХ ст. У фокусі теоретичних рефлексій авторів часопису перебували питання відстоювання польського історичного інтересу при зображення ключових подій минулого Центрально-Східної Європи. Польським інтелектуалам залежало на прописуванні в тогочасному історичному дискурсі ідеалізованого образу Речі Посполитої як могутньої європейської держави, яка славилася демократичністю устрою та толерантним ставленням до своїх національних меншин. Занепад держави автори часопису пояснювали винятково фактом зовнішньої агресії. В ділянці методології історичного знання, завдяки відкритості видання для представників різноманітних історичних шкіл і напрямків, на його сторінках помітною є присутність багатьох пізнавальних конструктів – від класичних позитивістських до модерних у стилі культурно-історичного напрямку Карла Лампрехта. Провідною рисою часопису довоєнного періоду був емпіризм, котрий дістався львівським ученим з німецької історіографічної традиції, до якої як взірцевої, апелювали засновники часопису. Наслідком цього емпіризму став теоретичний скептицизм, що полягав у надзвичайно обережному ставленні як до класичних методологічних технік, так і до новітніх епістемологічних моделей. Продемонстровані теоретична відкритість та змістова універсальність „KH” дозволяють нам атестувати часопис рупором всієї польської історичної науки доби модернізму.

МАНДРИ ПО ЛЬВІВЩИНІ З ІВАНОМ ФРАНКОМ

Володимир ГАЛИК — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

МАНДРИ ПО ЛЬВІВЩИНІ З ІВАНОМ ФРАНКОМ

СТЕФАН КОВАЛІВ ВИХОДИТЬ ІЗ ЗАБУТТЯ

Володимир ДРАГАН — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

СТЕФАН КОВАЛІВ ВИХОДИТЬ ІЗ ЗАБУТТЯ

ФОРМУЛА ДОЛІ ПЕТРА ФРАНКА

Володимир ГАЛИК, Олег КЕКОШ — Fri, 12 Apr 2024 00:00:00 +0300

ФОРМУЛА ДОЛІ ПЕТРА ФРАНКА